Соціальний педагог:

- здійснює соціально-педагогічний супровід дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей з метою попередження безпритульності, бездоглядності та випадків усіх форм домашнього насильства над дітьми;
- бере участь у виховній роботі з питань профілактики появи негативних форм поведінки у неповнолітніх (паління, алкоголізму, наркоманії; дитячої злочинності тощо), пропаганди здорового способу життя, статевого виховання молоді;
- допомагає виявленню творчих нахилів, розкриттю здібностей дітей та підлітків, сприяє участі учнів у суспільно-корисній, волонтерській діяльності;
- проводить просвітницьку роботу з батьками або особами, що їх замінюють (індивідуальні бесіди, виступи на батьківських зборах);
- є посередником між школою, сім’єю, державними установами по захисту прав дітей та громадськістю; бере участь в організації їх взаємодії з метою створення умов для нормального розвитку дітей і підлітків.

Функції соціального педагога:

1. Прогностична: прогнозування посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації.
2. Консультативна: рекомендації учням, батькам, вчителям, молодіжним об’єднанням з питань розв’язання конфліктів та проблемних ситуацій.

3. Захисна: захист прав дітей, представлення їх інтересів в різноманітних інстанціях
4. Профілактична: запобігання негативним проявам в учнівському середовищі, пропаганда ЗСЖ.
5. Соціально-перетворювальна: соціально-педагогічний захист соціально незахищених категорій дітей, сприяння професійному самовизначенню.

6. Організаційна: координація взаємодії всіх суб’єктів виховання, сприяння участі дітей у науковій, технічній, художній творчості.

Питання, за якими можна звертатися до соціального педагога:

— формування гуманних відносин між учнями та педагогами;
— охорона і захист прав та інтересів дітей;
— вивчення особливостей особистості учня, соціальної ситуації розвитку та умов життєдіяльності;
— вияв інтересів та потреб, проблем і труднощів дітей та підлітків;
— створення атмосфери психологічного комфорту для учнів у навчальній та позанавчальній діяльності;
— організація та координація різних видів позанавчальної діяльності дітей і підлітків;
— попередження конфліктів в учнівських колективах;
— допомога у професійному самовизначенні;
— орієнтація учнів на здоровий спосіб життя;
— профілактика правопорушень серед неповнолітніх, робота з учнями “групи ризику”;
— взаємодія з педагогами, психологами, батьками або опікунами для надання допомоги учням.

ПОРАДИ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ ДОВІРИ МІЖ ПЕДАГОГОМ І ПІДЛІТКОМ В КРИЗОВОМУ СТАНІ

1. Уважно вислуховуйте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте. Не показуйте свого страху. Ставтесь до нього серйозно, з повагою.
2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблеми) тимчасові і швидко пройдуть. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.
3. Поцікавтесь, що найбільше в даний час турбує підлітка.
4. Впевнено опікуйтесь підлітком. Саме це допоможе йому у власні сили
5. Використовуйте слова, речення, які сприятимуть встановленню контакту: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.
6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний іншим і унікальний як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.
7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти і викликати довіру в нього.
8. Звертайтесь за допомогою, консультацією до спеціаліста, якщо щось насторожило вас у поведінці підлітка.

Правила покарання агресивних дітей та підлітків

• Покарання не повинно шкодити здоров'ю дитини — ні фізичному, ні психічному. Попри це, воно має бути корисним.
• Якщо є сумніви, покарати чи ні, не карайте, навіть якщо вже зрозуміли, що надто м'які, довірливі й нерішучі. Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок.
• За один раз — одне. Навіть якщо провин багато, покарання може бути суворим, але тільки одне за все відразу, а не по одному за кожну провину. Салат із покарань — страва не для дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Хай там що трапилося, не обмежуйте дитину в схваленні й заохоченні, на які вона заслуговує.
• Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою.
• Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
• Без приниження. Хай там що сталося, хай там якою є провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотний бік.
• Дитина має боятися не покарання, не гніву, а нашого засмучення. Слід розуміти, що, не будучи досконалою, вона не може не засмучувати тих, хто її любить.

ВИХОВНА РОБОТА З «ВАЖКИМ УЧНЕМ»

1. Намагайтесь запобігти ДУМКАМ про безнадійну педагогічну занедбаність того чи іншого учня. Вселяйте в себе віру, що "важкий” вихованець є потенційним носієм багатьох позитивних якостей. У ході перших контактів з такою дитиною виявіть доброзичливу зацікавленість, повагу, відкинувши можливе упереджене ставлення до неї.
2. Уникайте хворобливої реакції на перші негативні прояви у поведінці важкого вихованця у ставленні до вас. Такі діти не рідко на початковому етапі спілкування з новим вчителем, а тим більше з молодим, схильні випробовувати його.
3. Добре ознайомтесь з умовами життя учня вдома, особливостями спілкування в школі, поза її межами, з батьками. Та найголовніше – виявіть джерело, причини, що призвели до морального захворювання учня.
4. Вивчіть паростки позитивних якостей вихованця, його схильності, уподобання, інтереси.
5. Будь-що намагайтеся полюбити дитину за те, що вона людина. Виявіть доброту, чуйність, порядність, щоб протистояти негативізму, з яким учневі доводиться зустрічатись у спілкуванні. Це і буде застосування методу "вибуху”, який може сприяти досягненню добрих виховних результатів за порівняно короткий строк. Спрямовуйте на таку діяльність усіх вчителів, вихователів класу.
6. У процесі спілкування з вихованцем не вдавайтесь до методів постійного контролю, гальмування, а використовуйте метод "заміни”, тобто включення таких видів діяльності, які б відповідали його інтересам.
7. Помічайте найменші позитивні зрушення у поведінці і діях школяра. Підкріплюйте їх своїм заохоченням, схваленням. Водночас не зосереджуйте увагу на негативних проявах поведінки. пам’ятайте, що погані звички долати важко. Лише поступове розширення кола позитивних дій має витісняти негативні вчинки.
8. Постійно включайте вихованців у колективні справи класу, спортивні команди, давайте посильні доручення, підкреслюйте їх значення для успіху всього колективу.
9. Систематично працюйте з батьками, щоб спільно забезпечити позитивний педагогічний вплив на важковиховуваного, єдність зусиль на грунті доброти, поваги.
10. Намагайтеся частіше бувати з "важким” учнем один на один: разом обговорюйте питання, які викликають у нього інтерес, розповідайте йому про цікавих людей. Запрошуйте до своєї домівки, намагайтеся спільно працювати над виконанням тих чи інших завдань, але уникайте при цьому набридливого повчання,моралізаторства. Під час канікул, вашої відпустки намагайтесь листуватись з вашим вихованцем (якщо ви або виїжджаєте на цей час з населеного пункту) учень повинен відчувати, що вчителя цікавить його життя під час канікул.

Права та обов’язки матері, батька і дитини

Юридичним фактом, на основі якого виникають права і обов’язки батьків та дітей, є встановлене у законному порядку походження дитини від батьків.

В Сімейному кодексі міститься цілий комплекс норм, які визначають насамперед обов’язки батьків щодо дітей. Серед них — обов’язок забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я, зареєструвати народження дитини в державному органі РАЦСу, обов’язок поважати дитину, виховувати та утримувати її.

Батьки мають право на визначення імені дитини, на особисте виховання, на вибір форм виховання, на відбирання дитини у кожного, хто незаконно тримає її в себе.

Батьки як суб’єкти батьківського правовідношення мають низку майнових та немайнових прав і обов’язків. Виходячи з аналізу норм сімейного законодавства України, можна визначити найбільш специфічні ознаки батьківських прав та обов’язків:

- вони мають строковий характер, оскільки належать батькам до повноліття дитини;
- при здійсненні своїх батьківських прав та обов’язків батьки не повинні заподіювати шкоду фізичному та психічному здоров’ю дитини;
- серед усіх батьківських обов’язків у примусовому порядку може бути здійснено лише обов’язок щодо утримання дитини; примусити виконувати особисті батьківські обов’язки неможливо, тому у разі їх невиконання застосовується така санкція, як позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав;
- мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини (ст. 18 Конвенції ООН про права дитини, ст. 141 СК).

Основними актами, які визначають в Україні зміст прав дитини, крім Сімейного Кодексу, є Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ратифікована постановою Верховної Ради УРСР від 27 листопада 1991 р.) та Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. Згідно з цими актами, дитина, зокрема, має такі права:

- право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я;
- право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я;
- право на ім’я та громадянство, право знати своїх батьків та право на їх піклування;
- право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного розвитку;
- право на вільне висловлення особистої думки та отримання інформації, що відповідає її вікові, право бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства;
- право на свободу совісті та релігії;
- право на захист від усіх форм насильства;
- право на житло;
- право на освіту.

Міжнародні акти та акти внутрішнього законодавства України приділяють особливу увагу дітям, які мають статус дитини-біженця, дитини-інваліда, дитини, позбавленої батьківського піклування.

Так, дитина-біженець має право на допомогу з боку держави у пошуку її батьків та інших членів сім’ї, на одержання інформації, необхідної для її возз’єднання зі своєю сім’єю. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про охорону дитинства» держава через органи опіки та піклування за місцем перебування дитини сприяє розшуку її батьків, інших членів сім’ї та родичів, наданню матеріальної, медичної та іншої допомоги, а в разі потреби її влаштуванню до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, закладів охорони здоров’я.

Дитина, яка є неповноцінною в розумовому або фізичному відношенні, має право на особливе піклування, на ефективний доступ до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, підготовки до трудової діяльності таким чином, який призводить до найбільш повного, по можливості, втягнення дитини в соціальне життя і досягнення розвитку її особи. Ст. 26 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку надається безоплатна спеціалізована медична і психологічна допомога, можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, в тому числі в домашніх умовах.

Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою. Ст. 24 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, повинні бути передані під опіку чи піклування, на усиновлення або влаштовані на виховання в сім’ї громадян (прийомні сім’ї), в будинки дитини, дитячі будинки, дитячі будинки сімейного типу.

Дитина може самостійно реалізувати свої права лише у тих випадках, які передбачені законодавством. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 152 СК дитина, яка досягла 14 років, має право звернутися за захистом своїх прав безпосередньо до суду; відповідно до ч. 2 ст. 148 СК дитина, яка досягла семи років, має право брати участь у вирішенні питання щодо зміни її прізвища у разі зміни прізвища обома батьками. Дитина, яка досягла 14 років, має право вільно обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлені законом (ч. 2 ст. 29 ЦК). Дитина, яка досягла 16 років, має право змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 295 ЦК).

На відміну від повнолітніх осіб, реалізація прав дитини найчастіше пов’язана з поведінкою її законних представників — батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, патронатних вихователів, установ, на яких закон покладає обов’язок з охорони прав дітей. Законний представник дитини має діяти виключно в її інтересах.

Ступінь та межі участі законних представників у здійсненні прав дитини визначені законом і залежать від таких обставин:

- віку та обсягу дієздатності дитини. Слід мати на увазі, що неповнолітня особа, якій надано повну цивільну дієздатність на підставі ст. 35 ЦК, однаково не може реалізувати весь комплекс сімейних прав. Приміром, ця особа не може бути призначена опікуном, піклувальником чи усиновлювачем;
- виду зв’язку між дитиною та її законним представником. Звичайно, найбільші можливості щодо реалізації прав дитини мають її батьки та усиновлювачі (винятком є так зване «неповне» усиновлення, коли відповідно до ч. 1 ст. 232 СК при усиновленні дитини однією особою особисті немайнові права і обов’язки щодо дитини можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка, та відповідно до ч. 2 ст. 232 СК, коли дитина не втрачає правового зв’язку з бабою, дідом, братами та сестрами). Права опікуна, піклувальника, вихователя дитини обмежені часовими рамками.

На дітей покладено обов’язок піклуватися про батьків та надавати батькам матеріальну допомогу. Зокрема, повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Батьки вважаються непрацездатними, якщо вони досягли пенсійного віку або є інвалідами 1, 2 чи 3 групи. Потреба батьків у матеріальній допомозі визначається залежно від наявності чи відсутності у них коштів для забезпечення прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Повнолітні діти мають утримувати своїх батьків, незалежно від того, чи мають вони достатні кошти. Це аліментне зобов’язання виникає навіть тоді, коли діти самі перебувають у скрутному матеріальному становищі, що, звичайно, враховується судом при визначенні розміру аліментів. Діти звільняються від обов’язку утримувати матір, батька, які були позбавлені батьківських прав щодо них і ці права не були поновлені (ч. 2 ст. 202 СК). Крім цього, дочка, син можуть бути звільнені судом від обов’язку утримувати матір, батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько свого часу ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки (ст. 204 СК).

Поради щодо розвитку обдарованої дитини

1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.
2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.
3. Відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.
4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.
5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи.
6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення
7. Показуйте дитині цікаві місця.
8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з іншими дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.
9. Ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.
10.Ніколи не карайте дитину приниженням.
11. Купуйте дитині книжки за її інтересами.
12. Привчайте дитину самостійно мислити.
13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.
14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.
15. Уважно ставтеся до потреб дитини.
16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.
17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.
18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.
19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу.
20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.
21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.
22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.
23. Допомагайте дитині бути особистістю.
24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.
25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.
26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.
27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.

Виховний ідеал української сім’ї

Він формувався протягом усієї історії українського народу. Цей ідеал викристалізувався у формі ставлення в народі до сім’ї та праці, особливостях засвоєння, збереження і розвитку духовної культури, вияву громадянських почуттів, дотримання обов’язків, прав і свобод українського народу.

Українська сім’я має культивувати такі якості й особливості характеру людини, як:

- повагу й відданість батькам;

- шанування культу предків, традицій і звичаїв свого народу;

- любов до рідної землі, відданість Україні;

- сформованість високої мовної культури, досконале володіння рідною мовою, яка є основою національної культури;

- усвідомлення власної національної гідності, честі, внутрішньої свободи, гордості за свою землю і народ;

- усебічний гармонійний розвиток особистості;

-високу духовну культуру, розуміння законів розвитку природи, суспільства;

- дотримання законів загальнолюдської і народної моралі;

- повноцінний фізичний розвиток, міцне здоров’я, фізичну досконалість;

- повагу до Конституції, законів України, державної символіки;

- художньо-естетичний розвиток особистості;

- екологічну культуру;

- розвиток пізнавальної активності, культуру розумової праці; розуміння суспільної ролі наукових знань;

- культуру міжособистісного спілкування, гуманізм, колективізм, товариськість, доброзичливість, чесність, дисциплінованість, взаємопідтримку.

Від чого залежить успіх виховання в сім’ї

1. Сприятливий мікроклімат у родині.

2. Спільна діяльність членів сім’ї, що

3. Справедливий розподіл обов’язків, взаємодопомога та взаємопідтримка.

4. Спільний життєвий світогляд.

5. Оптимістичні настрої родини.

6. Особистий приклад батьків – головний метод родинного виховання (наслідування досвіду).

7. Шанування членів родини, повага до старших.

8. Бережливе ставлення до природи.

9. Активна участь дітей у сімейному житті.

10. Відсутність насилля в родині.

11. Збереження родинних традицій і звичаїв.

12. Відбір телепередач, інтернет-сайтів.

13. Любов до читання, створення родинної бібліотеки.

Як виховати добру дитину

Нинішній час для досягнення щастя особливо потребує сильних особистостей. Сила їх у доброзичливості та вмінні контактувати з іншими людьми, у здатності програвати, не озлоблюючись, спостерігати за успіхом друзів, не заздрячи. Ця сила іншого ґатунку, ніж зло та агресія. Вона здатна принести дитині щастя. Не тиском і владою, не покаранням і страхом, а доброзичливою увагою до дитини та її проблем можна допомогти їй позбутися озлобленості та агресивності. Справді сильною особистістю є особистість відкрита, доброзичлива, добра.

1.Любіть дитину. Не забувайте, що їй необхідна Ваша ласка: обіймайте, цілуйте, гладьте по голівці. Знаходьте радість у спілкуванні з дитиною.

2. Безпосереднє спілкування з дорослими, приклад дорослих, наслідування їх – суттєвий фактор морального формування особистості.

3.Значну роль відіграє вплив дорослих на адекватне ставлення дитини до недоброго та доброго,на формування правильних моральних оцінок.

4.Критеріями для моральної оцінки є ті моральні норми, правила, які висувають дорослі до власних дітей.

5. Діти виховуються не лише на добрих прикладах, а й на прикладі активного подолання поганого. Стимул пробуджує в дитині бажання здійснювати той вчинок, який від нього чекають дорослі. Тому не можна вважати моральним той вчинок, що здійснюється через боязнь покарання, через власну вигоду.

6. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.

7. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами і проблемами дитини.

8. Акцентуйте увагу на розумінні мотивів моральної поведінки, значенні ситуації самостійного морального вибору.

9. Дозволяйте дитині творити: конструювати, ліпити, клеїти, малювати.

10. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії, походи, свята.

11. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню, а не розкішному одягу.

12.Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці.

13. Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом родини зі своїми правами та обов’язками.

14. Дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на власну долю.

15. Пам’ятайте! Дитина, що сповнена зла й агресії, менш щаслива, ніж дитина доброзичлива.

Пам’ятка для учнів

Шановні діти ! Додержання нижче зазначених порад та рекомендацій надасть Вам можливість уберегтися від біди.

· Якщо ти опинився вдома без батьків, нікому чужому або малознайомому не відчиняй двері.

· На питання чужих людей, чи є тато, мама, краще відповісти, що батьки зараз відпочивають вдома.

· На телефонні дзвінки із запитаннями, чи є, та коли повернуться батьки з роботи, потрібно відповідати, що вони зайняті, та запитати, кому та куди їм потрібно зателефонувати.

· Не запрошуй додому малознайомих хлопчиків та дівчаток.

· Не вихваляйся перед оточуючими про те, які є у вашій квартирі дорогі речі.

· Дуже правильно роблять діти, які знайомлять батьків зі своїми друзям.

· Не лякайся, якщо, знаходячись вдома, почуєш, що хтось намагається відчинити вхідні двері, а голосно спитай „Хто там?".

· Якщо двері продовжують відчиняти чужі люди - буде правильним зателефонувати „02" та викликати міліцію, точно вказавши адресу, після чого з балкону або з вікна покликати сусідів або оточуючих на допомогу.

· Виходячи з дому, не забувай зачиняти балкон та вікна, особливо, якщо мешкаєш на нижніх поверхах.

· Не залишай в дверях записок - це привертає увагу сторонніх.

· Будь уважним з ключами від квартири - не губи, не залишай під половиком, у поштовому ящику та у інших місцях.

· У разі, якщо ти загубив ключі або не пам'ятаєш, де залишив ключі, важливо одразу повідом йти батьків та замінити замки в дверях.

· На вулиці будь уважним та обережним. Переходь проїзну частину тільки на зелений сигнал світлофора або на визначеному пішохідному переході.

· Не стій поряд з автомобілем, що зупинився - це небезпечно.

· Не сідай до незнайомих в автомобіль покататися, навіть якщо дуже хочеться або ти запізнюєшся.

· Якщо незнайомі запросили послухати музику, подивитися відеофільми, погратися із собакою (може бути й інший привід), не поспішай погоджуватися, перед тим обов'язково порадься з батьками або вчителями.

· Не треба на вулиці розмовляти з п'яними, навіть знайомими людьми. оскільки нетверезий чоловік дуже змінюється, його вчинки можуть бути непередбачуваним та жорстоким.

· Необхідно знати, що все нове, незнайоме приховує в собі небезпеку. Незнайомі предмети - пакети, банки, пляшки ні в якому разі не можна відкривати, нюхати, збирати, кидати в полум'я. В них можуть бути отруйні речовини (рідина, порошок або газ), які можуть потягти тяжкі отруєння, вибухи.

· Не бери сірники, не розводь багаття, не вмикай незнайомі електроприлади, не роби самостійно всілякі досліди при відсутності батьків.

· Якщо в дворі або біля школи хлопчики вимагають гроші, намагайся запевнити їх, що грошей в тебе немає, та повідом про цей випадок батьків та працівників міліції.

· Не бери із собою великої суми грошей, однак, якщо раптово такі гроші опинилися в кишені, нікому не розповідай про це.

· Якщо відчуваєш, що тебе переслідують, зайди до найближчого магазину, іншої установи або попроси дорослого перехожого довести тебе одому. Щоб не сталося з тобою, твоїми близькими, звертайся до міліції, де завжди знайдеш добру пораду та допомогу.

У тебе проблеми у спілкуванні?

Досить часто хлопці й дівчата потрапляють у ситуації, коли їм важко зробити пер­ший крок до знайомства, особливо, із людиною протилежної статі, перший крок до примирення. За цим стоять глибокі переживання: страх, роздратування, несподівана агресивність. Усе це може ускладнювати життя. Але при бажанні завжди можна знайти вихід.

ПАМ'ЯТАЙ!

1. Найважливішим є саме перший крок. Тому, якщо ти хочеш познайомитися чи помиритися, йди першим назустріч людині, не чекай і не думай, що це повинна зробити вона.
2. Посміхайся! Твоя посмішка свідчить про добрі наміри.
3. Частіше називай ім'я співрозмовника. Для кожного звук власного імені найсолодший і найважливіший звук людської мови.
4. Проявляй щиру зацікавленість.
5. Інтонацією, виразом обличчя, позою покажи зацікавленість.
6. Намагайся знайти цікаву тему для розмови. Розмова «ні про що», про футбол, погоду, фільм теж може дати хороший результат. Важливо те, що контакт уже відбув­ся.
7. Налаштовуйся на людину, уважно слухай її. Слухати набагато важче, аніж гово­рити самому. Уважно спостерігай за іншими, намагайся якомога глибше зрозуміти по­відомлення (те, про що говорить інший), запам'ятовуй почуте, перед тим як дати відповідь.
8. Слова не обов 'язково найважливіші елементи повідомлень. Ми спілкуємося навіть тоді, коли мовчимо.
9. Будь відкритим, випромінюй тепло, і воно повернеться до тебе.

Ти вважаєш, що недостатньо впевнена в собі людина?

Ось деякі орієнтири впевненості:

1. Я маю право оцінювати свою поведінку, думки та емоції і приймати відповідальність за їхнє ініціювання і наслідки для себе.
2. Я маю право вирішувати, чи відповідальний я за вирішення проблем інших людей.
3. Я маю право змінювати свою думку.
4. Я маю право робити помилки і бути відповідальним за них.
5. Я маю право бути нелогічним у прийнятті рішень.
6. Я маю право говорити, що я чогось не знаю.
7. Я маю право говорити, що я чогось не розумію.
8. Я маю право говорити, що я не маю до цього ніякої справи.
9. Я маю право встановити особисті пріоритети.
10. Я маю право говорити «ні» без почуття провини.

Кiлькiсть переглядiв: 179

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.